Полірування, шліфування, скеля: як фактура змінює памʼятник

Дзеркальна поверхня, максимально насичений колір. Чорне габро стає по-справжньому чорним лише після поліру.

Плюси: найкраще тримає гравіювання, легко миється, не вбирає вологу. Мінуси: показує пил, патьоки й відбитки пальців. На ділянці, яку рідко відвідують, виглядає занедбано швидше за інші фактури.

Матова рівна поверхня без блиску. Колір світліший і мʼякший, ніж у полірованого каменю.

Практично не показує пилу й патьоків. Часто використовують для торців, тумб і зворотного боку стели, лишаючи лицьову сторону полірованою.

Поверхню обпалюють, вона стає шорсткою й світлішою, з природною зернистістю. Дає ефект «живого каменю».

Найкраще працює на елементах, по яких ходять або яких торкаються: сходинки, бордюри, підставки — вона не слизька.

Колотий необроблений край, який імітує природний злам породи. Використовують по периметру стели або на одному краї як акцент.

Важливо не перестаратись: скеля по всьому периметру плюс фігурна форма плюс складна символіка — це вже надлишок.

Найкращий результат дає поєднання двох фактур: полірована лицьова сторона під портрет і напис, шліфовані або колоті краї як обрамлення.

Так памʼятник виглядає обʼємно, а не як плоска табличка, і при цьому лишається стриманим.